Що таке граматична основа – проста інструкція для тих, хто хоче розібратися раз і назавжди

Коли учень вперше чує термін граматична основа, зазвичай йому показують простий приклад з підметом і присудком. Однак уже на наступних етапах з’являються односкладні речення, поширені та непоширені конструкції, і плутанина лише зростає. Щоб впевнено визначати граматичну основу будь-якого речення, важливо розуміти не тільки визначення з підручника, а й логіку, за якою будують сучасний шкільний курс синтаксису.

Далі розглянемо, як саме влаштована граматична основа, що таке підмет і присудок, як вони утворюють предикативний центр та чому від їхньої будови залежить класифікація речення.

Що таке граматична основа речення – суть поняття

Граматична основа речення – це головні члени, які утворюють смислове та граматичне ядро висловлювання. У найпростішому випадку це пара підмета і присудка, яка відповідає на запитання хто або що виконує дію та що саме відбувається. Саме граматична основа визначає, чи можна вважати побудовану конструкцію повноцінним реченням, а не просто словосполученням або набором слів.

У шкільній програмі часто використовують ще один термін – предикативний центр. Під цим розуміють ту саму граматичну основу, але з акцентом на її ролі як центру речення. Якщо предикативний центр складається з підмета і присудка, маємо двоскладне речення. Якщо він має лише один головний член, говоримо про односкладну будову. Коли в реченні один предикативний центр, перед нами просте речення, а коли їх декілька, структура належить до складних.

Ще одна важлива риса пов’язана з поширеністю. Якщо граматична основа стоїть у реченні без другорядних членів, таке речення називають непоширеним. Коли ж до підмета і присудка приєднані означення, додатки, обставини, речення стає поширеним. Другорядні члени доповнюють і конкретизують повідомлення, але граматична основа залишається опорою, без якої речення втрачає цілісність.

Підмет у граматичній основі: що потрібно знати

Підмет – це головний член речення, який називає предмет, особу чи явище, про які йдеться у висловлюванні. Він відповідає на запитання хто або що та пов’язаний з присудком за змістом і граматично. Найчастіше роль підмета виконує іменник або займенник у називному відмінку, однак у реальних текстах цю позицію може займати й числівник, прикметник або навіть форма дієслова, якщо вона виконує функцію назви.

У практиці аналізу речення важливо не просто назвати слово підметом, а розуміти його зв’язок з присудком. Наприклад, у конструкції «Учні старанно вивчають українську мову» саме слово «учні» є підметом, адже воно називає тих, хто виконує дію. У реченні «Народ пише історію своєї країни» підметом є слово «народ», а присудком виступає форма «пише».

Варто звернути увагу і на випадки, коли в одному реченні є кілька підметів. Наприклад, у будові «На вулицях міста яскраво світили ліхтарі, святкова ілюмінація та вивіски магазинів» підмет має три компоненти. Усі вони пов’язані з одним присудком «світили», утворюючи однорідний ряд головних членів. Такі приклади показують, що граматична основа може бути розгорнутою, але при цьому залишатися єдиним предикативним центром.

Присудок – друга частина граматичної основи

Присудок – головний член речення, який називає дію, стан або ознаку підмета. Він відповідає на запитання що робить підмет, що з ним відбувається, який він є, хто він такий. У більшості випадків присудок виражений дієсловом у певній часовій і особовій формі. Однак цю роль можуть виконувати також іменники, прикметники, прислівники чи поєднання декількох слів, якщо вони покликані показати стан або ознаку підмета.

У реченні «У казках люди зашифровували моральні та етичні норми буття» присудком є форма «зашифровували». Вона показує дію, яку виконували «люди», що є підметом. У прикладі «Прислів’я і приказки – скарбниця народної мудрості» присудок виражений іменником «скарбниця», який через зв’язку передає ознаку підмета. Таким чином, граматична основа може мати як дієслівний, так і іменниковий тип присудка, але в обох випадках він залишається центром предикативного значення.

Окрему увагу варто приділити реченням, де один підмет пов’язаний з кількома присудками. У конструкції «Дощ почався вранці і йшов до самого вечора» підмет «дощ» поєднаний з двома дієслівними формами «почався» і «йшов». Обидві належать до одного предикативного центру й описують розвиток тієї самої ситуації. Подібні приклади важливі для учнів, адже вони показують, що граматична основа може бути складнішою за схему «один підмет плюс один присудок».

Прості речення і граматична основа

Просте речення має один граматичний центр, тобто одну граматичну основу. Воно може складатися лише з підмета і присудка, як у прикладі «Сонце світить», або мати розгалужену систему другорядних членів, як у реченні «Учні старанно вивчають українську мову в сучасній школі». В обох випадках залишиться один предикативний центр, що поєднує підмет і присудок.

За наявністю другорядних членів прості речення поділяють на поширені й непоширені. Якщо у висловлюванні присутні тільки підмет і присудок, це непоширене речення: «Ліс принишк». Коли ж до них додаються означення, додатки чи обставини, структура стає поширеною: «Ліс принишк у передчутті першої весняної грози». Кількість другорядних членів не впливає на те, чи одна граматична основа в реченні, але суттєво змінює обсяг і точність повідомлення.

Варто пам’ятати й про зв’язок між простими та складними реченнями. Якщо текст містить два або більше предикативних центри, перед нами вже складне речення. Наприклад, конструкції з кількома частинами, поєднаними сполучниками, можуть мати дві граматичні основи, але кожна частина при цьому залишається окремим простим реченням у межах складної структури. Уміння виділяти граматичну основу в таких випадках допомагає правильно розподіляти розділові знаки та аналізувати текст.

Двоскладні й односкладні речення та роль граматичної основи

Класифікація речень на двоскладні й односкладні безпосередньо спирається на те, як побудована граматична основа. Якщо в предикативному центрі є і підмет, і присудок, маємо двоскладне речення. Наприклад: «Калина багата на вітаміни», «Учні старанно вивчають мову». Такі конструкції вважають повними, оскільки всі головні позиції заповнені й легко відшукуються за питаннями.

Односкладні речення мають лише один головний член, який не потребує другого для повноти змісту. Вони поділяються на кілька типів. Це означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові та називні:

• В означено-особових головний член виражений дієсловом у першій або другій особі: «Люблю весняний ліс». 
• У неозначено-особових використовують форму третьої особи множини: «У бібліотеці видають книжки». 
• Узагальнено-особові показують дію, яка може стосуватися будь-якої особи: «Що посієш, те й пожнеш». 
• Безособові речення описують процес без виконавця: «Надворі світає». 
• Називні лише називають предмет або явище: «Тиша. Спокій».

Усі ці випадки підтверджують головний принцип: тип речення за складом напряму залежить від того, скільки головних членів утворюють граматичну основу і як вони виражені. Другорядні члени можуть поширювати висловлювання, але не змінюють належність до двоскладних чи односкладних структур.

Як знайти граматичну основу в реченні: поетапний алгоритм

Щоб впевнено виділяти граматичну основу в реченнях будь-якої складності, зручно спиратися на чіткий алгоритм дій. Він особливо допомагає під час виконання тестів, коли час обмежений, а помилка в підметі чи присудку тягне за собою неправильну відповідь у наступних завданнях. Системний підхід до пошуку граматичної основи зменшує кількість помилок і дає змогу швидко перевіряти себе.

Послідовність дій може бути такою:

• Знайти дієслово чи дієслівні форми, які передають основну дію або стан у реченні.
• Сформулювати до них запитання хто або що виконує цю дію, що саме є носієм стану.
• Визначити слова, які відповідають на це запитання, і перевірити, чи вони пов’язані з дієсловом за змістом.
• Вирішити, чи є в реченні обидва головні члени, чи лише один, і за цим віднести його до двоскладного або односкладного типу.
• Відмежувати другорядні члени, які доповнюють повідомлення, але не входять до предикативного центру.

Після виконання цих кроків корисно спробувати скоротити речення до мінімальної форми, яка збереже повне граматичне значення. Наприклад, з будови «Учні сьомого класу старанно вивчають українську мову в шкільній бібліотеці» можна залишити «Учні вивчають мову». Якщо сенс висловлювання залишається зрозумілим і зберігається пара підмета і присудка, то граматична основа визначена правильно, а решту членів можна впевнено віднести до другорядних.

Типові помилки під час визначення граматичної основи

Навіть після вивчення правил люди часто припускаються однакових помилок при виділенні граматичної основи. Частина з них пов’язана з плутаниною між підметом і присудком, особливо коли присудок виражений іменником або прикметником. Інша частина стосується односкладних речень, де школярі намагаються знайти той член, якого там просто немає, вважаючи, що кожне речення зобов’язане мати і підмет, і присудок.

Поширена помилка – зараховувати до граматичної основи слова, які є лише означеннями чи додатками. Наприклад, у реченні «Смачний домашній хліб пахнув на всю кухню» підметом буде «хліб», а слова «смачний» і «домашній» залишаться другорядними членами. Так само в односкладних безособових конструкціях на кшталт «Надворі темніє» учні часто намагаються знайти підмет, хоча граматична основа містить лише присудок.

Правильне розрізнення ролей слів у реченні знімає значну частину типових помилок.

Ще один складний момент – конструкції з кількома однорідними підметами або присудками. У реченні «На вулицях міста світили вогні, ліхтарі й вітрини магазинів» учні іноді обирають лише один з елементів як підмет, хоча всі три слова утворюють єдиний ряд.

У прикладі «Дощ почався вранці і посилювався до вечора», навпаки, деякі учні вважають, що тут дві граматичні основи, тоді як підмет один, а присудків два. Щоб уникнути таких помилок, варто завжди уточнювати, чи йдеться про одну ситуацію, один об’єкт і одну предикативну структуру.

Навіщо розуміти, що таке граматична основа

Розуміння того, що таке граматична основа речення, виходить далеко за межі контрольних робіт з української мови. Від уміння виділяти підмет і присудок залежить правильне вживання розділових знаків, побудова складних речень, точність письмового й усного мовлення. Граматична основа стає інструментом, який допомагає впорядкувати текст і побачити, як саме пов’язані між собою частини висловлювання.

Коли учень засвоює різницю між двоскладними та односкладними реченнями, між поширеними і непоширеними конструкціями, він починає впевненіше працювати з різними стилями. Це важливо і для шкільних творів, і для ділового листування, і для складання офіційних документів. Чітке бачення граматичної основи дає змогу уникати двозначностей, полегшує перевірку тексту й допомагає свідомо керувати довжиною та структурою речень.

У підсумку знання про граматичну основу не обмежуються теорією з підручника. Вони прямо впливають на те, як людина формулює думки, передає інформацію та читає чужі тексти. Якщо граматична основа добре засвоєна, інші теми синтаксису засвоюються швидше, а робота з мовою стає передбачуванішою й точнішою.

Відповіді на часті запитання про граматичну основу